Жив-був маленький сонячний зайчик на ім'я Пстрик, який найбільше у світі любив лоскотати носики лісовим звірятам, щоб вони прокидалися з усмішкою. Одного ранку він зістрибнув із золотого промінчика прямо на пухнасту лапку ведмедика, а потім весело закружляв на крильцях метелика, допомагаючи йому знайти найсолодшу квітку.
Коли ж на небі з'явилася велика сіра хмара і сховала сонечко, Пстрик не засмутився, а сховався у весняній краплинці роси, де перетворився на справжню крихітну веселку.
Він терпляче чекав, поки вітерець прожене хмаринку, щоб знову вистрибнути на доріжку і погукати всіх малят гратися в піжмурки, бо знав, що навіть після маленького дощику світ завжди стає ще яскравішим і добрішим.