Одного ранку маленький зайчик Марко прокинувся раніше за всіх. У повітрі пахло теплом і свіжою травою. Марко знайшов біля куща круглий хлібчик, який, мабуть, загубив лісовий мандрівник. Зайчик дуже зрадів, але одразу подумав про друзів.
«Самому їсти не так весело»,-- тихо сказав він. Марко побіг до білочки Олі, їжачка Данила і каченяти Софійки. Друзі сіли разом на пеньку біля струмка. Зайчик поділив хлібчик на маленькі шматочки, щоб вистачило кожному.
Вони їли повільно, сміялися і слухали, як співають пташки. Хлібчик був простий, але здавався дуже смачним. Коли сонце піднялося вище, друзі подякували Маркові за доброту. А зайчик лише усміхнувся, бо знав: коли ділишся з друзями, навіть маленький шматочок стає справжнім святом.